Степаненко Владислав

https://memory.zoda.gov.ua/stores/stepanenko/stepanenko.html https://www.instagram.com/reel/DI4DZ8QNVzu/?igsh=MXNxd3dvcmZvaGNxdw==

Я хочу аби пам’ять про коханого була вічною. Щоб не тільки близькі мали у його серці, а й ті, хто його не знав. Бо він на це заслуговує

Владислав присвятив своє життя армії. Його шлях пролягав від стрільця та сапера до авіаційного механіка-сапера у складі Національної гвардії України, військова частина 3033. Він служив у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення. Отримав статус учасника бойових дій у жовтні 2021 року та відзнаку «Гідність, довіра, повага». Його поважали за чесність, вірність і щиру турботу про побратимів. Його авторитет будувався на відповідальності й людяності. Під час служби Влад завжди залишався промінчиком світла. Він вірив у Перемогу та у мирне життя після війни. Його головною мотивацією була родина, майбутнє, яке ми планували. Ми мріяли відкрити ресторан чи барбершоп у прифронтовому Запоріжжі. На жаль, не встигли. Наші стосунки (від Інни) Ми познайомилися 1 квітня 2023 року. День, який зазвичай асоціюється з жартами, для мене став початком найщирішого, найглибшого кохання в житті. Вже 6 квітня Влад сказав мені: “Ти будеш моєю на все життя.” І так і сталося. Він дотримав слова. Ці два роки були найсвітлішими, хоч і серед темряви війни. Ми жили між тривогами, поїздками на фронт, короткими зустрічами і нескінченними повідомленнями. Але в кожному погляді, кожному слові — було кохання. Влад знав, заради чого бореться. І кожного разу, коли я писала йому, що дуже сумую, він відповідав: “Треба терпіти, скоро все закінчиться.” Він хотів миру — не лише для країни, а й для мене, щоб я жила щасливо. Останній раз ми бачилися 18 лютого. Він їхав на Донеччину, і перед тим зварив “останній справжній чоловічий борщ”, як сам казав. Він завжди сміявся, що борщ має бути густим, бо чоловік має їсти, а не воду червону пити. Це був Влад — простий, дотепний, турботливий до кожної дрібниці. Востаннє ми спілкувалися 21 лютого о першій ночі. У тому повідомленні було написано: “Кохаю” — останній раз. А вже вранці, коли я прокинулася, мама подзвонила й сказала те, що розірвало моє серце назавжди: “Влада більше немає.” Він пішов раптово — так само, як з’явився. І залишив у мені цілий всесвіт з болю, любові, тепла, спогадів. Влад робив усе, щоб я була щасливою. Тепер я мушу жити так, щоб не зрадити те, що він у мені залишив. Я кохаю його кожною частинкою своєї душі. І ця любов — світло, яке не згасає. Воно світить за нас обох