Корчига Владислав

Хіпстер

30.11.1999 - 22.12.2024 25 років

Звідки полеглий/лаМаріуполь

Військова посада/званняСолдат

Місце служби/підрозділ3 окрема штурмова бригада. 1 штурм батальйон

Місце загибеліНовоєгорівка, Луганська обл.

НаціональністьУкраїна

Де і на кого вчився/вчиласьВчився в Академії музики в Дніпрі, на факультеті «Джазове мистецтво», грав на саксофоні

Ким був/ла у цивільному життіБільшу частину життя був джазовим музикантом. Останні декілька років працював бариста

Захоплення та інтересиЗахоплювався активним відпочинком та мандрівками. Як була можливість - одразу їхав у гори. Наповнювався енергією Карпат. Після служби мріяв вирушити в самотню пішу подорож Україною, відкриваючи її для себе крок за кроком

Що не встиг/ла зробитиПісля перегляду подорожі Валерія Маркуса шляхом Ель Каміно де Сантьяґо, Влад запалився ідеєю пройти цим маршрутом сам — залишившись віч-на-віч із думками. Він так мріяв знову побачити рідний Маріуполь. Відвезти нас із песиком на улюблений пляж, показати нам місто, яке так любив. Владу подобалося писати нотатки, вести щоденники, фіксувати уривки думок, часом казав, що колись обов'язково напише мемуари чи хоча б одну розповідь, жартома додаючи, що не дуже вміє викладати свої думки на папері. Але насправді, в нього виходило дивовижно. Ми разом мріяли пройти усі Карпати. Він завжди казав, усміхаючись: “Обійдемо Карпати — почнемо готуватися на Джомолунґму”. І я не сумніваюся, що ми б туди добрались. Після війни мріяв відкрити власний бар, де могли б збиратися ветерани. Ми вже навіть обмірковували назву, дизайн інтер’єру. Це мало стати місцем для обʼєднання чудових людей. А ще, він мріяв побудувати будинок десь далеко в горах. Сховатися від людей, бути тільки вдвох. І з собаками. Ми хотіли завести цілу зграю собак!

Відповідальність - те що змушує нас рухатись, з нею ми розвиваємось як особистість, стаючи більш пристосованим до реальності

Влад був прямолінійною людиною, з твердим характером та рішучістю, водночас дуже чуттєвою та уважною до деталей, яка на все завжди має свою думку, завжди впевнено відстоюючи свої погляди. З ним було завжди легко та цікаво розмовляти, Влад багато чого знав, чим ділився з іншими, але й ніколи не соромився того, що він чогось міг не знати, навпаки, був завжди готовим в тому розібратися. Влад ніколи не сидів на місці, легко міняв щось у своєму житті, був відкритим до нового. Йшов до своєї мети, не зважаючи ні на що.

«Він прагнув віднайти глибину у всьому: в думках, відчуттях, стосунках тощо, адже вірив, що це складові справжнього сенсу існування»

Наречена

Влад хотів чесної, відповідальної і людяної України. Такої, де справедливість не буде порожнім словом. Де ніхто не зливатиме війну в інфопросторі і не ховатиметься за фразами «мене це не стосується». Де військові, ветерани та їхні сімʼї не залишатимуться сам на сам зі своїм болем. Де армія сильна не тільки під час війни, а завжди. Де памʼятають про загиблих та підтримують живих. Він хотів, щоб країна дбала про своїх людей — задля кращого життя. Щоб у влади і суспільства зʼявилась здатність не просто співчувати, а брати на себе відповідальність. Він взяв відповідальність, і хотів мотивувати інших. Не для галочки або медалей. А для того, щоб це все мало сенс.