Сергій Мельник

«Мій тато народився 13 вересня 1980 року в селі Переросле Білогірського району Хмельницької області. З 1998 по 2000 рік проходив строкову службу в лавах Прикордонних військ України на Волині. Після демобілізації працював у рідному селі, а у 2003 році переїхав до Тишківки на Кіровоградщині. Саме там він зустрів кохання свого життя — мою маму Альону. 27 вересня 2003 року вони одружилися та створили міцну й щасливу родину. Разом виховували двох дітей — мене та мого брата Владислава.
Майже двадцять років тато працював кочегаром у дитячому садочку «Берізка» в Тишківці. Його знала й поважала вся громада. Добрий, щирий, працьовитий, відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу. Кажуть, що людину найкраще характеризують не слова, а справи. Мій тато був саме такою людиною. Він багато років займався ремонтами, допомагав людям, і в нашому селі часто можна було почути: «У Мельника золоті руки». За що б він не брався — усе робив якісно, чесно і від щирого серця. Він ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував. Для одних він був надійним другом, для інших — хорошим сусідом, а для нас — найкращим татом у світі.
24 лютого 2022 року війна назавжди змінила життя кожного українця. В перші дні він надав свої дані до ТРО і 22 березня мого тата призвали до лав Збройних Сил України. Він не ховався, не шукав шляхів уникнути служби й не тікав від відповідальності. Він пішов захищати свою сім’ю, свою землю та свою державу.
Після навчання Мельник Сергій Миколайович, позивний «Лютий», був направлений на найгарячіші напрямки фронту. За майже шість місяців служби він пройшов Донеччину, Луганщину та Харківщину. Брав участь у боях на Бахмутському та Краматорському напрямках, стримував ворога поблизу Лисичанська, а згодом був переведений до Харківської області.
Він служив старшим механіком-водієм механізованої 6 роти 2 механізованого 2 батальйону частини № А1008. За весь час служби тато жодного разу не зміг приїхати додому у відпустку. Та коли ми запитували його, як він, відповідь завжди була одна: «Все добре, все харашо». Лише зараз ми розуміємо, через яке пекло він проходив щодня.
Його побратими згадують, що навіть після багатьох місяців важких боїв він думав не про себе, а про інших. Одного разу його на кілька днів відправили на рембат. Він не хотів їхати й казав побратимам: «Як я вас залишу?». Для нас тоді великою радістю стала можливість поспілкуватися з ним по відеозв’язку. Він щиро радів навіть тому, що після довгого часу на передовій отримав можливість поспати на звичайному ліжку.
Повернувшись до свого підрозділу, він одразу вирушив виконувати чергове бойове завдання.
10 вересня 2022 року під час наступальних дій у селі Мале Веселе Харківської області Мельник Сергій Миколайович загинув при виконанні бойового завдання. До свого 42-го дня народження він не дожив лише три дні.
Один із його побратимів сказав мені слова, які назавжди залишаться в моєму серці:
«БМП уже горіло, я не міг вибратися, а Сергій діставав мене. Потім я протягнув його на собі близько двохсот метрів, бо рятуючи нас він сам отримав тяжкі поранення і на моїх руках Сергій загинув від крововтрати. Я зробив усе, що зміг… вибач мені, сонечко …»
Для когось це звичайний солдат, для когось один із багатьох Героїв цієї війни. Для мене — це мій тато. Людина, яка навчила мене бути чесною, доброю та сильною. Людина, яка віддала найдорожче — своє життя — за те, щоб ми могли жити.
Сьогодні пам’ять про мого тата живе не лише в нашій родині. Його портрет розміщений на Алеях Слави в Білогір’ї та Тишківці. У дитячому садочку «Берізка», де він багато років працював, встановлено пам’ятну дошку на його честь.
За особисту мужність, самовідданість та вірність військовій присязі Мельника Сергія Миколайовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також він удостоєний відзнаки 14-ї окремої механізованої бригади «Назавжди в строю».
Я дуже хочу, щоб історію Мельника Сергія Миколайовича почула вся Україна. Щоб люди побачили не лише військового у формі, а люблячого батька, чоловіка, друга, майстра із золотими руками та справжнього Героя, який до останнього подиху залишався вірним своїй країні та своїм побратимам»