Савченко Олександр

«Ніколи не зраджуй своїм принципам. Чесність — це в будь-якому випадку правильний вибір, хоч і чесним бути важко і в цьому полягає сила і сміливість людини. Тато завжди намагався подивитись на будь-яку ситуацію під різним кутом, іноді виправдати там, де інші засуджували б.
Мій тато дуже любив життя і дуже любив нас. Саме тому він пішов нас захищати. Він казав, що не буде чекати, поки вони прийдуть вбивати нас сюди. Він завжди був душею компанії, він писав вірші нам, він завжди вигадував для мене (доньки) дивні, але такі рідні для мене назви…Мій пиріжечок, мій дончеметр, Анастапапія… ми з ним дуже багато обіймались і так як він мав відрядження в Африку останні роки перед війною, ми з ним багато, годинами розмовляли по відео звʼязку. Він дуже вірив у нас, своїх дітей, завжди підтримував у будь-яких задумах. Ніколи не відмовляв у наших бажаннях. Дружина і донька хочуть 10 суконь, він купить всі 10 і тут не про гроші, тут про його доброту і бажання робити нас щасливими. Все життя він сильно працював, як фізично так і розумово. Довгі роки батьки були приватними підприємцями на базарі і за ці роки вони стикались із людською лукавістю, жадібністю і від того дуже часто самі потерпали. Але вони обоє завжди залишались людьми з великої літери. Вже в 47 років тато почав працювати фахівцем з радіо обладнання в компанії «Українські вертольоти». Це і його спеціальність, але роки на базарі украли його досвід, тому йому довелось повертатись у професію. Він писав величезні конспекти, кожну деталь вертольоту він вимальовував і розписував, також мріяв вивчати англійську і йому це гарно виходило. Телефонував мені і казав, доця давай говорити англійською, я практикуюсь) але в перший же день повномасштабного вторгнення він не думаючи пішов у воєнкомат. Бо він інакше не міг. Він людина гідності, справедливості, і великої любові до своїх рідних, тому він зараз там, де він є.
До речі, останнь фразою, яку ми почули від нього у голосовому: «моліться за МОЇХ ХЛОПЦІВ, вони в такому пиздорезі, я не можу до них добратися. Добрався, тепер звʼязку не буде, довго». Хоч він командир взводу і міг ставити собі відпустку першим, а він ставив останнім, іто казав…як вийде. Такі різні прості людські вчинки говорять про героїзм мого тата. Також він займався благодійністю, коли вони були в Бородянці. Він купував ліки для собак, казав: «хлопці не хотіли скидатись на таке, то я свої гроші дав, але потім їм стало соромно і всі долучились», писав листи на Миколая діткам з вадами. Зараз напевно він би не оцінив те, що я цим вихваляюсь. Але це те про що треба говорити, про нього говорити, бо памʼять про таку людину як мій тато повинна жити»