Руслан Єльцов

«Треба відпустити людей, які не цінують тебе та принципи і йти далі, бо такі люди не варті, щоб ти про них навіть говорив, а ті, які твої, треба берегти та завжди тримати їх у самому серці».
Головний сержант Руслан Єльцов на псевдо Бонхед прийняв свій останній бій 12 вересня 2023 року біля села Новодонецьке Донецької області. Він поліг під час виконання бойового завдання. Воїну назавжди 22 роки.
Руслан народився в селі Русин Яр Костянтинівського району Донецької області, де й проживав. Навчався у Миколо-Полтавській школі, згодом у Костянтинівському індустріальному технікумі, де здобув спеціальність механіка. За відмінне навчання був нагороджений поїздкою до Франції.
26 червня 2020 року Руслан підписав контракт і став до лав Збройних Сил України. З відзнакою закінчив Школу морського піхотинця. Служив у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Руслан обороняв Київщину. Потім вирушив на Харківщину. Після навчання у Великобританії служив у 38-ій окремій бригаді морської піхоти головним сержантом роти. Пройшов найгарячіші точки фронту: Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Вугледар, Новомихайлівка, Велика Новосілка, Піски, Зачатівка, Євгенівка, Новодонецьке, Верхньоторецьке.
Його псевдо Бонхед означає кам'яна (кісткова) голова. Так побратими назвали його за чітке мислення та швидку реакцію. «Руслан був одним із найкращих. Жодних шкідливих звичок, щира любов до Вітчизни, саморозвиток і прекрасне почуття гумору. Він був яскравий та харизматичний, хоробрий та відданий боротьбі. Любив спорт. Тренувався навіть на бойових позиціях. Завжди підтримував своїх побратимів, з поля бою завжди забирав поранених і загиблих товаришів. Навіть у найважчі часи він умів знаходити приводи для усмішки. Трофейний автомат він пофарбував у рожевий колір і прикрасив його стікером Hello Kitty. Саме з цієї зброєю він неодноразово вирушав на важливі й небезпечні бойові завдання.
У пам’ять про Руслана побратими пофарбували авто, яке дісталося їм від нього, у рожевий колір і наклеїли ті самі стікери», – розповіла мама захисника Галина. «Він мав татуювання з українською символікою. Дуже переживала, щоб він не потрапив у полон, але Руслан завжди казав: «Мамо, до полону я ніколи не попаду». І він виконав свою обіцянку», – додала вона. Руслан нагороджений медаллю «Патріоту Незалежної України», відзнакою командира військової частини А1275, пам’ятним нагрудним знаком 503 ОБМП, медалями «За взірець у військовій службі» І та ІІІ ступенів, нагрудним знаком «За зразкову службу», відзнакою «За оборону України», медаллю «За поранення», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Історія Руслана, його портрет та вірші про нього входять в артпроєкт "Наші" пам'яті Артема Тимченка »