Германчак Василь
Єтті
22.01.2000 - 06.09.2026 26 років
Звідки полеглий/лаСхідниця
Ким був/ла у цивільному життіРобітник
Захоплення та інтересиСпорт, тренування
Все чотко/льогко
«ВАСИЛЬ ГЕРМАНЧАК. ІСТОРІЯ ЖИТТЯ, КОХАННЯ ТА БОРОТЬБИ ЗА ЖИТТЯ
Василь Германчак народився 22 січня 2000 року в селищі Східниця на Львівщині. Після школи здобув професію зварювальника, працював у «Новій пошті». Захоплювався спортом, багато тренувався, добре знався на анатомії та залюбки навчав інших. Він був людиною з сильним характером, але водночас надзвичайно доброю, щирою та життєрадісною. Був чудовим сином, люблячим братом, вірним другом, надійним і турботливим чоловіком, людиною, на яку завжди можна було покластися.
15 лютого 2025 року Василь став до лав Збройних Сил України. Служив у Десантно-штурмових військах, був сапером інженерно-саперного відділення 421-го окремого батальйону безпілотних систем «САПСАН». Виконував бойові завдання на Сумщині, Дніпропетровщині, Полтавщині, Донеччині та Запоріжжі. У 2025 році відростив довге волосся та бороду, за що побратими дали йому позивний «Єтті». Він був надійним побратимом, людиною, на яку завжди можна було покластися.
Саме під час несення служби в Запоріжжі Василь зустрів Олександру. Їхня історія кохання розпочалася 3 червня 2026 року. 10 липня вони офіційно стали чоловіком і дружиною, а 12 липня повінчалися. Він не просто покохав Олександру — він усім серцем прийняв її маленьку донечку Поліну та став для неї справжнім татом. Вони мріяли про велике спільне майбутнє, власних дітей, щасливу родину та довге життя разом. Після одруження вся родина переїхала за Василем, щоб бути поруч і будувати спільне майбутнє. Це були лише перші місяці їхнього подружнього життя, але для них вони стали найщасливішими.
1 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання з перевантаження акумуляторних батарей для безпілотників на Полтавщині Василь зазнав катастрофічних опіків — 97,1% поверхні тіла.
Почалися шість днів найстрашнішої боротьби. Лікарі робили все можливе, щоб урятувати його. Василь переніс складне оперативне втручання, перебував у реанімації, а його рідні до останнього вірили, чекали й молилися про диво. Дружина була поруч під час лікування, не відходила від нього, вірила в його одужання. Василь боровся за життя, за можливість повернутися до коханої дружини, донечки, батьків, брата Івана та всіх рідних, які так сильно його любили й чекали.
6 вересня 2026 року серце Василя зупинилося. Йому було лише 26 років.
Поховали Василя в рідній Східниці на Львівщині. У нього залишилися дружина Олександра, донечка Поліна, батьки та молодший брат Іван.
Василь мріяв про довге життя, велику родину та майбутнє разом із тими, кого любив. Він не встиг здійснити всі свої мрії, але залишив після себе любов, пам’ять і приклад справжньої мужності.
Для України він — Захисник. Для побратимів — вірний друг. Для батьків — люблячий син, для брата Івана — рідна людина, для Поліни — тато, а для Олександри — коханий чоловік, якого вона продовжує любити всім серцем.
Його звали Василь Германчак. Позивний — «Єтті». Йому назавжди 26»
Дружина
What the platform does:
Share the hero's story- collecting stories of fallen heroes
- preserving memories
in a digital archive - We convey the values of heroes
to the world
About Fund
Despite all the challenges, Ukrainians continue to take action and create large-scale projects that are changing the country and the world.