Даниіл Білюк

«Він умів бути зброєю-і водночас захистом. Він був не просто військовим — а людиною з великим серцем, тонкою душею та яскравим внутрішнім світом. Любив стріляти з кулемета — ця зброя стала продовженням його сили та рішучості. Вправно володів нею, і кожен постріл був не просто дією — це був спосіб захистити побратимів, свою землю, свою правду. Йому справді подобалося те, що робив: боронити Україну, бути на передовій, бути потрібним.
Та за мужньою поставою крилася надзвичайно чутлива натура. Даниїл багато читав, особливо захоплювався любовними романами. Іноді мені здавалося, що він — як чоловік, написаний жінкою: настільки глибоко розумів почуття, тонко відчував душі інших і вмів щиро любити.
Він мав справжній талант дарувати тепло: любив робити приємне іншим, часто влаштовував сюрпризи, дарував подарунки без приводу — просто щоб побачити усмішку на обличчі. Його радістю була радість тих, хто поруч.
Любив любити — людей, життя, Україну. І саме ця любов вела його вперед — у бою, у дружбі, в кожному вчинку. Даниіл самотужки знищив ціле вороже відділення і загинув від удару дрону, не давши ворогу просунутись вперед, захистив позиції та побратимів.
Він хотів жити. Хотів ще довго сміятися, читати улюблені книги, дарувати подарунки й робити приємне тим, кого любив. Бажав і далі захищати, творити, бути поруч. Але життя обірвалося в бою — занадто рано. І ця втрата назавжди залишиться гіркою раною для всіх, хто його знав і любив.
Таким він і залишиться в пам’яті: світлим, добрим, справжнім. Тим, хто не тільки боровся — а й щиро жив і щиро любив. Той, Його любов-жива, поки ми пам'ятаємо»